Свято-Миколаївський собор, м.Бердичів
 
     
 
 

Церковь - это Дом Божий, в котором мы находим и приобретаем спасение...

В современном мире наблюдается утрата духовных ценностей и православных традиций. Согласно социальной концепции церкви, СМИ имеют великую роль в жизни каждого человека. Мы узнаем что-то интересное для себя из разных источников: из газеты или журнала, с телевидения или "Всемирной паутины". По этому, чтобы призвать и направить человека на путь спасения, мы идем в ногу со временем и создаем этот проект...

Новости

Ікона Тихвінської Матері Божої – святиня села Малосілки

Тихвінська ікона Божої Матері є однією з найшанованіших серед Богородичних образів. Вона прославилася багатьма зціленнями та чудесами, їй моляться про здоров'я, благополуччя і щастя дітей, ікона вважається покровителькою немовлят і помічницею у зміцненні родинних стосунків. Тихвінська ікона Божої Матері є святинею Свято-Михайлівського храму с. Малосілки.

Сторінками історії Свято-Михайлівського храму

Історія села Малосілки, за свідченнями дослідників, почалася з 1593-го року. Вона багата на значущі події та цікавих людей, які творили її в різні часи: письменники, поети, журналісти, священнослужителі, громадські діячі, науковці й трудівники сільського господарства. І пам’ять про них зберігається не лише в архівах, а й у серцях земляків, передаючись із покоління в покоління. Протягом багатьох років Свято-Михайлівський храм с. Малосілки є улюбленим місцем молитви для віруючих. Колишню дерев’яну церкву побудували в середині 18-го століття у центральній частині села, яке тоді носило назву Фільварки Малі. У 1931-му році населений пункт отримав інше ім’я – Мала Татарнівка, а вже у 1946-му став називатися Малосілкою. Храм, краса й гордість місцевих мешканців, у далекі часи був знаним на весь район. «Він стояв на узвишші: напрочуд гарний, із дзвіницею і, трьома кліросами. Батьки переказували, що куполи було видно навіть із Бердичева», – розповіли півчі хору Любов Марківна Каченюк, Надія Яківна Деревицька та Станіслава Василівна Коновальчук. Стара церква була розташована недалеко від приміщення сучасної школи, яка розмістилась у будинку колишнього священика. Під час страшних гонінь 30-х рр. безбожна влада зруйнувала давній храм. Міцну деревину із залишків приміщення використали при будівництві сільського клубу. Існує легенда, яка оповідає, що в ті жорстокі роки колишня церква пішла під воду, і нібито в дні великих свят люди чули звідти приглушений спів... Надія Сидорівна Ганоль, яка народилась у 1932-му і  взимку зустрічатиме 85-річний ювілей, пам’ятає, як у дитинстві, коли ще не ходила до школи, селяни ховали ікони в оселях, рятуючи від наруги. У минулому столітті, у 1992-му році, Малосілку облетіла радісна звістка: людям повернули храм! Молитвами, любов'ю і трудами православних віруючих свята обитель ожила. «Чимало праці вкладено в реставрацію та оздоблення церкви. Люди вірять у благодатну силу стародавніх ікон, а під шарами фарби ще збереглися колишні розписи», – говорить скарбник Антоніна Миколаївна Демедюк. Парафіяни люблять свій храм і продовжують турбуватися про його красу та благоліпність.

Церковний староста Євгенія Яківна Дубова трепетно зберігає дослідження земляка, уродженця Малосілки, викладача Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидата історичних наук, доцента Ігоря Миколайовича Власюка про історію Свято-Михайлівського храму, який пише: «Церкву у селі було збудовано у 1742 році невідомо ким. Вона була з дерева, із такою ж дзвіницею, у 1828 році поставлена на кам’яну підмурівку. На 1909 рік вона була новою, дерев’яною, п’ятикупольною, із дзвіницею на кам’яному фундаменті, таким же цоколем. Престол у церкві був один, в ім’я святого Архістратига Михаїла». Дослідник згадує священиків, що служили настоятелями у 19-му столітті: о. Іллю Немоловського (1820-1846 рр.), о. Димитрія Пероговського (1846-1886 рр.) та о. Арсенія Пероговського (1886-1933 рр.).

У наш час на парафії ревно несли пастирське служіння священики: протоієрей В’ячеслав Губенко (з 2001-го р.), протоієрей Димитрій Крушеницький (з 2004-го р., нині покійний), ієрей Геннадій Сагайдак (із 2014-го р.). У лютому 2017-го року настоятелем Свято-Михайлівської церкви с. Малосілки став ієрей Михаїл Худяков. Молодий священик старанно піклується про згуртування релігійної громади і перейнявся благим бажанням дослідити давню історію села та старовинного храму: «Ми маємо знати свої витоки, не забувати своє духовне коріння і зберігати багатовікові православні традиції. Історія храму – особлива сторінка в біографії села».

Теперішня сільська церква стоїть в оточенні садів на березі озера. Чимало води утекло з далеких часів, але пам’ять зберігає спогади про важливі події…

Ікона Тихвінської Матері Божої прославлена незліченними чудесами

Багатовікова історія України знає чимало світлих сторінок, а також і трагічних. У спогадах старожилів села Малосілки постають жахливі тридцяті роки минулого століття, про які переказували їхні батьки. Голодомор 1932-1933-го щоденно забирав життя дорослих та дітей, люди вмирали цілими сім’ями.

У «Національній Книзі памяті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні: Житомирська область» читаємо: «У 1932–1933 рр. с. Мала Татаринівка входило до складу Малотатаринівської сільради Бердичівської міськради Вінницької області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 35 чол., імена яких на сьогодні встановлено. Мартиролог укладений на підставі довідки Малосілківської сільради, що базується на свідченнях очевидців Голодомору». І  це далеко не повний список зі страшними числами людських втрат. Церковний староста Євгенія Яківна Дубова, батьки якої вінчалися у стародавньому храмі ще в 1920-му, пам’ятає розповіді своїх рідних: «У селі було звершено Хресний хід, люди обійшли все село з Тихвінською іконою Матері Божої… І Пресвята Богородиця заступилася за Своїх дітей, покрила їх омофором…» Кандидат історичних наук, доцент Ігор Миколайович Власюк у своїй праці «Протоієрей Арсеній Пероговський (1851-1933) розповідає про настоятеля тих часів: «Коли в селі розпочався голодомор у 1932-му році, його дочки хотіли врятувати батька, забрати із села, але він відмовився, вирішивши помирати там, де народився і прожив своє життя, служив Богу. Помер протоієрей Арсеній Дмитрович Пероговський від голоду у 1933-му році. Сьогодні за його могилою продовжують доглядати віруючі люди, яким передані від їх батьків та духовних чад батюшки Арсенія спогади про нього…» Прихожанка Любов Марківна Каченюк чула від батьків, що у голодний рік, після Хресного ходу, люди принесли до церкви все, що мали з їжі: «Здійснили трапезу, і більше ніхто не вмирав. З того часу свято Тихвінської ікони Матері Божої відзначається в селі пишно і велелюдно, як престольне.

За церковним переданням, чудотворний образ був  створений Святим євангелістом Лукою ще за життя Пресвятої Богородиці. Довгий час він перебував в Єрусалимі, а в V столітті ікону перенесли до Константинополя, у побудований для неї Влахернський храм. Святиня прославилася багатьма зціленнями та чудесами. В 1383-му році ікона раптово щезла і в тому ж році, згідно з літописами, з’явилася перед рибалками на Ладозькому озері, неподалік від міста Тихвіна. Рибалки побачили світло і в промінні сяйва – образ Божої Матері з Немовлятком на руці, Яка чудесним чином рухалася в повітрі. Його зустрічали у багатьох місцях тієї землі. За палкими молитвами ікона повернулася до наших пращурів. І був зведений дерев’яний храм, який декілька разів піддавався пожежі, але святий образ чудесним чином зберігся. З тих пір ікону стали іменувати Тихвінською, а її шанування розповсюдилося всім світом. Тихвінський Успенський чоловічий монастир став місцем паломництва… У нелегкі для нашої Батьківщини часи Пресвята Богородиця допомагала витримати різні випробування. Під час Другої світової війни, у 1944-му році, щоб урятувати Тихвінську чудотворну ікону, її  вивезли в Європу, а потім – у США, де святий образ перебував у Свято-Троїцькому соборі м. Чикаго. У 2004-му святиня урочисто повернулася на те місце, яке колись сама обрала – у відбудований Тихвінський Успенський монастир…

 І нині, дивлячись на святий образ, ми просимо, щоб усі біди відступили від нас, нашої країни і народу нашого, щоб на землю українську повернувся мир…

Дев’ятого липня до Свято-Михайлівського храму с. Малосілки стікається чимало православного люду, аби молитовно вшанувати Царицю Небесну. Тут є декілька списків чудотворного образу, перед яким із благоговінням схиляються віруючі. У сільській церкві відчувається особлива Божа благодать…

Вікторія Кучерява, прес-секретар Бердичівського благочиння

 
 
   
 
 
   
 
 
 
 
   

Content Management Powered by CuteNews
Новости
menu 1
menu 2
Православный молодёжный центр
Приходы благочиния
Вопрос священнику
Галерея
Меценатам
 
Икона дня
Православный календарь
Вхід 

     
 
 
2011-2014