Свято-Миколаївський собор, м.Бердичів
 
     
 
 

Церковь - это Дом Божий, в котором мы находим и приобретаем спасение...

В современном мире наблюдается утрата духовных ценностей и православных традиций. Согласно социальной концепции церкви, СМИ имеют великую роль в жизни каждого человека. Мы узнаем что-то интересное для себя из разных источников: из газеты или журнала, с телевидения или "Всемирной паутины". По этому, чтобы призвать и направить человека на путь спасения, мы идем в ногу со временем и создаем этот проект...

Новости

У поетичному світі любові, добра та радості Валентини Козачук

Поезія приходить у тиші, коли душа наодинці з собою. Вона розцвічує і оновлює, вона відкриває дивовижні горизонти… Вірші гришківчанки, півчої Свято-Миколаївського собору Валентини Козачук, дихають життям, звучать щебетом птахів та співом дощу… Її поетичний світ сповнений «фарб і чудес», тут сонце п’є росу, вітер заплітає проміння в коси берез, листочки сплять, обійнявшись, а зірки пишуть послання на небі…

«Без любові не живе душа…» (Валентина Козачук)

Природа – справжній храм краси

Вона народилась у селищі Гришківцях, де живуть прості і душевні люди, де блищать павутинки в росяних луках, розсипаються трелями солов’ї, медвяно пахнуть липи, і манять до себе грибні стежки… З дитинства чутлива до краси душа Валентини вбирала музику дощу, чарівництво світанків і дивовижні миті заходів сонця, радіючи акварельним фарбам природи… З роками прийшло гостре бажання творити, ніби щось розпирало зсередини, настільки сильним було прагнення говорити віршами. Теми, слова і ритми підказувала природа…

Жінку з поетичним серцем хвилюють музика дощу, голоси вітру, кольори будь-якої пори дня та року. І завжди, коли приходить улюблена «пані осінь», то обіймає світлим смутком, тихо наспівує свої мотиви, ятрить душу багрянцем і сусальним золотом:

Вже осінь... Люба господиня!
В клопотах зранку цілу днину.
Ти золота не шкодувала:
Поля й дерева малювала –
Розлила світлі акварелі,
змішавши фарби на тарелі…

Її вірші прості та невигадливі, але дивовижно образні, вони йдуть від серця до серця:

А у полі було так сонячно,
Бо цвіли сонячні соняхи.
А вони на сонце дивилися,
Танцювали...зграйками вилися.
Шурхотіли вони листочками,
Називали чомусь мене «дочкою».
І кругом, як кришталь все дзвеніло.
Я взяла: піднялась й полетіла!
І летіла тоді я лелекою:
Над полями, ярами, смереками –
лопотіли білії крила.
У хустинку зорі ловила…

Вічні істини Омара Хайяма, що передають бачення сенсу життя, стали улюбленими афоризмами: «Але хоча б мить – радісним будь!», і своїми віршами Валентина Козачук стверджує: «Святкую кожний радісний день!» Вона зустрічає день, милуючись грою сонця, хмарами у «рожевих сорочках», слухаючи розмову птахів, вдихаючи аромат свіжої м’яти: «Кожен ранок – справжнє свято! Я в душі це збережу!» Природа у поезіях Валентини Козачук – жива, одухотворена, вона мислить і відчуває, пейзажі та описи настільки багатогранні й несподівані, що малюють в уяві картини, ніби побачені самим читачем: «небосхил візерунком ніжним вишитий», «кульбабки напинають жовті парасолі», «роздулись щоки в гарбузів», «капуста прала на дощі широкі фартухи…».

«Всі славили Творця, я теж співала пісню...»

Валентину Козачук надихають неповторний світ природи та краса людських почуттів – усі чудові миті життя, і вона «душею злітає до небес». Співає на кліросі Свято-Миколаївського собору м. Бердичева, допомагає влаштовувати екскурсії святими місцями України, пише духовні вірші, проповідуючи християнські цінності. Вони показують її багатий внутрішній світ, допомагають відкрити нові глибокі межі віри і благочестя. Для поетеси кожне православне свято несе велике внутрішнє наповнення, і вона оспівує Вознесіння Господнє:

Адже Господь вознісся до Отця
І сів по праву його руку,
Бо нероздільна слава ця
Отця і Сина і Святого Духа!

і славить Всевишнього в день Святої Трійці:

О! Як чудово дзвонять дзвони!
Весь храм у зелені і квітах!
Тож поспішіть у Церкви лоно,
Вона нам – Мати, ми – Христові діти.

Для неї дитинство – це світ чистоти, щирості та радості, у «Розмові з новонародженим онуком» звертається до маленького янгола «в біленькій льолі і шапочці»:

Я знаю, що коли ти плачеш, –
Тоді ти молиш за нас Бога,
Бо ми таки стали незрячі,
Й до Бога в нас довга дорога…

«Вірші Валентини Вікторівни – мелодійні, мальовничі, кожний має свій колір, – відгукується завідуюча бібліотекою ПТУ № 4 Алла Усач. – І превалюють світлі сонячні фарби, котрі налаштовують на позитив. Її поезія надихає і допомагає жити з надією, вірою та любов’ю…»

Відкриваєш тоненьку збірку Валентини Козачук «Поетичні етюди» й отримуєш частинку краси, тепла і добра, душевності, мудрості та людяності.

Вікторія Кучерява, прес-секретар Бердичівського благочиння

 


Content Management Powered by CuteNews
Новости
menu 1
menu 2
Православный молодёжный центр
Приходы благочиния
Вопрос священнику
Галерея
Меценатам
 
Икона дня
Православный календарь
Вхід 

     
 
 
2011-2014